Історія Норманської Демократичної Республіки починається 10 серпня 1974 року, коли на півночі королівства Сільванія, що переживало владну кризу та жителі якого знемагали від високих податків і безправ'я, група рішучих військових на чолі з великим лідером, генералом Ернестом Гечеварою, підняла збройне повстання, що за кілька днів переросло в народну революцію.

17 серпня 1974 року, військам Гечевари вдалося відбити всі атаки королівської армії, під містом Ендомом, а також відкинути ворога до кордону Центральної провінції Сільванії. У бою за Ендом, генерал Гечевара був смертельно поранений.

23 серпня 1974 року в місті Азур губернатори всіх колишніх північних провінцій Сільванії підписують Декларацію незалежності і проголошують Норманську Демократичну Республіку. Міжнародна громадськість визнає нашу новостворену республіку, і у Сільванії не залишається іншого вибору, крім припинення військових дій. Народ переміг. Ми відстояли свою волю!

У 1994 році Норманська Республіка стає повноправним членом ООН.

7 травня 1997 року о 4-ій годині ранку ВПС Сільванії наносять бомбові удари по прикордонних заставах на півдні нашої країни. Зранку танкові і моторизовані дивізії Сільванської армії переходять кордон Норманії і захоплюють місто Ендом.

Протягом двох тижнів тривали кровопролитні бої. Нашій армії, незважаючи на кількісну перевагу сільванців, вдається відкинути ворога на 15 км і відновити контроль над Ендомом, але подальше просування нашої армії було зупинено у зв'язку із величезними втратами. На жаль, південна область Гарум, де, за даними незалежних експертів, зосереджені поклади нафти, що перевершують навіть запаси ОАЕ, була втрачена.

Але боротьба не була завершена. На території Норманії була створена організація «Шлях Свободи», метою якої було повернення Норманії, окупованої Сільванією області Гарум, і звільнення місцевого народу від гніту короля. У тренувальних таборах «ШС», готувалися диверсанти, які на окупованій території створювали партизанські загони.

За рік своєї діяльності партизани змогли знищити більш ніж три тисячі солдат і офіцерів супротивника. Були знищені сотні транспортів, на яких окупанти хотіли вивезти цінні ресурси. Постійно проводилися диверсії на будівництві нафтопроводу, по якому в Сільванію повинні були переганяти нафту, видобуту на захопленій території.

У 1998 році в окупованій області відбулася жахлива драма. У репресіях, які здійснювали, імовірно, кати секретної групи «А» Комітету Безпеки Королівства Сільванія, було знищено близько 60% усього населення, включаючи жінок і дітей. Розстрілювали всіх, хто викликав підозру. Кілька разів для повного знищення цілих сіл використовували навіть хімічну зброю.

Завдяки тому, що Сільванія добудувала нафтопровід і стала одним з основних постачальників нафти в регіоні, для КБК не було проблемою вплинути на експертів ООН, які були відправлені для з'ясування ситуацій трагедії, що сталась на захопленій території.

Незважаючи на всі спроби Міністерства Закордонних Справ Норманської Республіки звернути увагу ООН на справжні причини трагедії – успіху досягнути не вдалось через відсутність переконливих доказів.

Активісти організації «Шлях Свободи» заявили, що незважаючи на те що міжнародна громадськість не бажає допомогти захопленому народу їхньої країни, вони самостійно будуть вести боротьбу до переможного кінця. Боротьбу будь-якими доступними методами. До повного звільнення свого народу від окупантів!

«Історія становлення демократії і державної незалежності» (Вид. Азур Принт. 2001 р.)